Італія. Парк Tre Cime

  На п'ятий день мого походу по Доломітам, пройшовши вже понад сто кілометрів шляху та паралельно забравшись на декілька вершин,  я перейшов до найгарнішої  частини - парку Tre Cime... Моєю ціллю на цей похід було не лише побачити гори зі сторони, але і відчути їхню могутність забравшись повище, тож я поєднував піше проходження маршрутів зі сходженнями...
  Мапа маршруту...
 У 1788 році дослідникам вдалося дізнатися, що гори Південного Тіролю складаються з вапняку який містить магній. Їх назвали в честь французького геолога Деода де Долом'є. Доломіти "будувались" та росли із скамянілих водоростей і коралових рифів протягом 250-ти мільйонів років в теплому древньому океані Тетісі... А коли його рівень опустився, з'явилися ці химерні і величні "бліді вершини", які разюче відрізнялися від сусідніх. Наче в природному різновиді творців існує свій Гауді... 
  В парку Tre Cime напевно найяскравіше представлений ансамбль цієї природної архітектури...  
 Підійнявшись від кемпінгу поселення Misurino на хребет, я поринув в красу Доломітових альп...



  
  Від рефуджії Auronzo мені спало на думку підійнятися тропою якомога вище на гору Cime Grande... Тут відсутні віа феррати, та на саму скальну вершину потрібно залізати вже з скелелазним спорядженням, тож діставшись висоти 2500 м та не бачачи безпечного шляху подальшого сходження, я почав спуск... До того ж гори оповив густий туман, що також не мотивувало лізти вище...  
   Спустившись я поглянув на Cime Grande знизу...
 Місцеві "карликові" коні...
  Гори Tre Cime або в перекладі з італійської "три зубці"... 
   Далі можна йти загальною "магістраллю" з усіма туристами, або по верхній стежці прокладеній у  скелі...  

  Вийшовши з тунелю ти йдеш скелею вздовж прірви...

  Так чи інакше, та "три зубці" весь час в полі зору...

  Підйом на вершину Paternkofel... 
  Вершина Paternkofel (2744 m)...


  З вершини відкриваються фантастичні види гір...  


  Цю вершину також облюбували найпоширеніші пташки в Доломітах - Галки Альпійські, які мешкають в гірських районах на висоті 1500 - 3900 метрів... 
  Спустившись до низу, до рефуджії Locatelli, я поселився, та залишивши наплічник в спільному номері пішов прогулятись околицями...   
  Койко місце в загальній кімнаті тут коштує 29 евро...
  Найцікавішою вершиною поруч з рефуджією є Toblinger Knoten, підйом на яку трохи складніший ніж на  Paternkofel, та все ж не тяжкий... 
  З вершини Toblinger Knoten (2630 m)...

  Поруч з горою Toblinger Knoten розташована невелика вершинка Sasso di Sesto (2539 m), на яку взагалі не треба лізти, на неї виводить стежка... Звідси відкриваються гарні краєвиди на 360 градусів. Панорами з горою Toblinger Knoten на передньому плані...
  
 Панорама з видами на гостру вершину Paternkofel та Tre Cime... 
  
  Заночувати в цій рефуджії мені хотілось через те, щоб на повну насолодитись заходом сонця та світанком в цьому місці... 
  Безліч фотографів зі штативами розташовувались вздовж схилу, щоб сфотографувати Tre Cime на заході сонця ... 

  Панорама на заході сонця...
 Панорама на світанку...
   Наступного ранку я заліз знову на хребет що виводив до вершини Paternkofel, та цього разу вже не йшов на вершину, а продовжив шлях скелястим маршрутом далі по хребту...  



  Різновид скелястих піків не переставав вражати...

   Дійшовши до рефуджії Pian di Cengia я звернув в бік з маршруту, щоб відвідати ще одну оглядову точку яка знаходилась в кілометрі від будиночка... 
  


  Повернувшись на основний маршрут, я продовжив шлях кам'янистим хребтом...  

  Багато цікавих маршрутів проходять по  скелям на висоті понад 2500 м, та подекуди прірва видніється прямо під ногами... Для безпечного проходження по маршруту провішені стальні троси, які прикріплені до скелі кожні 3-5 метрів. Такого типу маршрут має назву Віа феррата (італ. via ferrata, "залізна дорога")... За троси можна закріпити уси страховки та пролазити небезпечні ділянки не підключаючи до своєї свідомості страх... Більш "серйозні" віа феррати мають навіть свою назву. Одними з найгарніших віа феррат в парку Tre Cime є феррати - Cengia Gabriella та Severino Casara... Подекуди маршрут йде мостиками через прірву, подекуди прірва прямо під твоєю вузькою стежкою... А на ночівлю можна зупинитись в розташованому серед скель безкоштовному укритті - Bivacco, який зазвичай названий в честь якогось альпініста, та має вигляд будки на 8-10 спальних місць...
  Bivacco de Toni...
  Від Bivacco de Toni розпочинається феррата Severino Casara...




  
  Спустившись до перемички та набравши води, я перейшов на наступний відрізок маршруту з ферратою Cengia Gabriella... Види зі стежки...
  Складність цього маршрута вже була вищою ніж в попередніх... Десь стежка проходила по сипусі вздовж стрімкого обриву, як видно справа на фото...
  Десь скелями... 


 Але всюди були прокладені троси, що робило проходження зі страховкою абсолютно безпечним...
  Та деколи не вірилось, як можна пройти ту чи іншу ділянку... Поки не підходив зовсім близько і бачив шлях... А хіба не так в нашому житті? Дорогу осилить той хто йде...


   До прикладу, тут стежка проходить вздовж скелі з лівого боку... 
  Та коли знаходишся в такій близькості, гори вже важко стає осягнути поглядом...
   Спустившись зі скель до Bivacco Battalion Cadore (2200 m), я розмістився на ночівлю... Пізніше, в бівак завітала італійська пара, яка склала мені компанію... 

 Вранці наступного дня я вже завершував свою подорож горами та спускався в поселення... Від Bivacco треба було ще добряче скинути висоту та ще полазити скелями...

 Діставшись основної дороги я "застопив" машину та поїхав в поселення Auronzo, з якого відправився в містечко Тревізо... Так закінчилось моє знайомство з Доломітовими Альпами... Мені дуже пощастило з погодою та я зміг на повну поринути в казковий світ цих гір... А за рахунок того що це вже був початок вересня і на маршрутах не було так багато людей, тож я також насолодився самотою...

Leave a reply