Ісландія. Йокюльсарлон

  Йокюльсарлон - найвідоміше льодовикове озеро на півдні Ісландії, що утворилось внаслідок танення льодовиків... Хоча самі ісландці досить холодно відзиваються стосовно даного місця, типу - нема вже на що дивитись... нема тої кількості льодовиків що раніше... тільки для туристів... Та все ж, для нас, вперше побачити айзберги було дуже круто... До того ж ми намотали за день майже 400 кілометрів з автостопом та побували ще біля найвідомішого каньйону острова...
Мапа маршруту...
 Отже, завершивши свій трек Fimmvörðuháls ми автостопом дістались кемпінгу в поселенні Вік, де і заночували...
 Наш "дім" я кріпив використовуючи всі штормові відтяжки, так як вітри тут лютували дуже сильні...
 Вранці наступного дня погода в поселенні була дуже поганою - сильний вітер з мілким дощем... По прогнозу таким мав бути весь день... А от за 200 кілометрів від Віка в східному напрямку, там де знаходиться льодовикове озеро  Йокюльсарлон, по прогнозам навіть мало бути сонце... Тому, цього дня ми вирішили поїхати саме туди ...
  Вийшовши до основної дороги о 9:30, через 20 хвилин ми "застопили" машину з двома туристами з Італії, які направлялись в східному напрямку до каньйону  Fjaðrárgljúfur... Ми також вирішили відвідати дане місце... 

    Цей каньйон утворився під час льодовикового періоду близько двох мільйонів років тому та вважається одним з найгарніших на острові... Але після треку, він здався нам досить "попсовим"... Дуже багато туристів, вибудовані навіть пирила вздовж стежки... Підходи до країв огороджені, заходити за межі заборонено... Але така ціна легкої доступності...   


  Пройтись вздовж каньйону від паркувального майданчика і назад, разом зі спогляданням красот, зайняло менше години. Каньйон знаходиться в 3,5 кілометрах від основної дороги, та після завершення оглядин, від парковки ми йшовши пішки стопили проїжджаючий транспорт... І от нам зупинився старенький голландець, на свому старому будинночку на колесах... Ми неквапливо дістались до основної дороги,  та трохи дізнались про життя голландця...
  До льодовикового озера залишалось понад 130 кілометрів... Прочекавши ще 20 хвилин, нам зупинилась ісландка, яка їхала повз Йокюльсарлон до себе додому, та з радістю прийняла нас в свій "корабель"... За ці 130 кілометрів шляху ми багато чого дізнались про її життя... Вона навчається на курсах фермерства, так як сама володіє фермою в східній частині острову... І якраз їхала після закінчення недільних навчань... Їй близько сорока, та вона має 8 дітей... Оскільки дорога в неї була досить довга, їй за щастя було провести деякий час в компанії... Вона багато розповідала про свою ферму та про цікаві місця Ісландії... А на питання, чи їздила вона подивитись на виверження останнього вулкану, ісландка іронічно відповіла що поїде на виверження наступного... А це виверження і так весь час транслюють наживо по телебаченню... Стосовно льодовикового озера вона відмітила, що не розуміє, що там такого залишилось гарного, а також сказала що є набагато гарніші місця з льодовиками, а це просто дуже сильно розкручене... Та все ж визнала, що один раз подивитись ще покатить...  
  Словом, цікава і дуже приємна ісландка довезла нас аж до паркувального майданчика біля самого озера, хоча спокійно могла не звертати з основної дороги тільки для того щоб нас висадити... 
  Діставшись льодовикового озера ми ні на мить не пожалкували витрачених зусиль... Можливо для місцевих мешканців дані краєвиди є досить банальними, та для нас вони були дуже цікавими та незвичними...     












  Перейшовши на інший бік основної дороги, ми опинились на так званому діамантовому пляжі... Де на чорному - вулканічному піску, наче розсипані крижинки... 


  Провівши більше двох годин серед "холодних" пейзажів, ми вже трохи самі замерзли... Було вже за четверту вечора, і ми вирішили їхати назад в поселення Вік... Цього разу нам пощастило застопити машину з молодим австрійським туристом-одинаком, який направлявся далеко за місце нашого призначення... Хлопець виявився досить допитливим та в пошуку сенсів... Тож поки Діанка відпочивала на задньому сидінні, я з ним всі 200 кілометрів вів бесіду на тему нашої участі  в цій "грі"...   
  В кемпінг поселення Вік ми дістались майже о сьомій вечора... Чому ми вирішили їхати назад в Вік, а не скажімо проїхати колом всю Ісландію? В першу чергу через те, що більшість найцікавіших місць для нас були зосереджені саме в південній частині острова, плюс ми дуже хотіли ще прогулятись по Віку, в якому також розташований один з найгарніших пляжів світу, а на прибережних скелях гніздиться  велика група пташок-пафінів... 

Leave a reply