Рикша на прокачку

Ось уже 70 років столицю Бангладеш неможливо уявити без колоритних велорикш, що успішно замінюють жителям Дакки таксі. Кожен сантиметр таких повозок вкритий малюнками, немов тіло рок-музиканта – татуюваннями, а їх водії поводяться настільки впевнено, ніби все місто належить їм. І в цьому є частка правди: поки Дакка щодня задихається від заторів, вирішення транспортних проблем покладається на ноги невтомних візників.
 
Велорикша – це не просто засіб пересування, а символ і гордість Бангладеш. Армія квітчастих візків, що налічує понад 350 тисяч бійців, з ранку до ночі снує містом, влітаючи, як комар, у найбільш недоступні місця. Полчища велорикш терпляче крутять педалі в пошуках заповітного пасажира, обслуговуючи відведений для них район. Охопити все місто не вийде – Дакка росте шаленими темпами і всього за 50 років перетворилася на багатомільйонний мурашник з безкрайньою територією.

Фото http://диалог.онлайн/sites/default/files/wiki/others/riksha_2.jpg
Дивлячись на чепуристий вид «бангладеського таксі», розписаного зображеннями кіногероїв і антропоморфних тварин, мимоволі запитуєш себе: де той самий конвеєр, який штампує їх тисячами з унікальним оформленням? Відповідь була знайдена в старих кварталах столиці, наповнених веломайстернями.
Виявилося, що створення одного такого екіпажу – тонкий і кропіткий процес, розподілений, як правило, між шістьма виконавцями. Люди займаються як технічними роботами (зварюванням і складанням деталей, зазвичай із вторсировини), так і дизайнерськими. Передню раму велосипеда стикують з пофарбованим шасі, що нагадує основу садового візка. Потім на нього кріпиться заздалегідь підготовлене дерев’яне сидіння, після чого монтується салон з розсувним дахом, елементи якого прошивають на швейній машинці.

Фото http://3.bp.blogspot.com
За оформлення рикші відповідають кілька людей. Рука художника торкається спеціальної пластини, прикріпленої в тому місці, де у машин традиційно встановлені номерні знаки. У рикш же замість них красуються наклеєні картини, за якими теж можна ідентифікувати водія, оскільки роботи рідко повторюються. На полотнах зображені кіношні персонажі, химерні сцени з тваринами (наприклад олень, лев і тигр, які снідають за одним столом), архітектурні пам’ятки країни. Також за допомогою складних аплікацій розписуються стіни і дах салону, в результаті чого візок перетворюється на справжню кочову кибитку.

Фото https://farm1.static.flickr.com
Над виготовленням рикші трудяться старі й молоді. На виході отримують «залізного коня» вартістю 300 доларів, що для громадян Бангладеш – дуже пристойна сума. Зрозуміти, наскільки, допоможе історія одного працівника візницького промислу. 61-річний Джойнал Абедін, заробляючи в кращому разі 6 доларів на день, зумів, відкладаючи половину своїх доходів, за 30 років зібрати 30 000 доларів. На зекономлені гроші поважний рикша побудував лікарню в рідному селі. Зробив він це на пам’ять про батька, який помер через те, що найближчий медпункт знаходився на величезній відстані від дому. Дізнавшись про настільки шляхетний вчинок з національних газет, інші бангладешці направили грошові пожертвування лікарні. Сам же господар медичного закладу продовжує крутити педалі в Дацці.
Заглавное фото http://blogs.ft.com

Leave a reply